Підписатися
Новини
Новини
29 грудня 2020

Максим Яковлєв: аналітичні центри – це можливість університетського середовища впливати на реальне життя

Не дуже типове явище в Україні  – аналітичні центри при університетах –  мають багато нереалізованого потенціалу. Школа політичної аналітики – аналітичний центр при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» – приклад успішного університетського think tank. GURN поспілкувався з директором Школи, завідувачем кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія» Максимом Яковлєвим про особливості та можливості університетських аналітичних центрів. Очільник ШПА аргументує, чому аналітичні центри – це можливість університетського середовища впливати на реальне життя, рішення, які ухвалюються, і популяризувати свої результати.

Розкажіть, будь ласка, про створення Школи політичної аналітики при НАУКМА, якими були ключові віхи організації від заснування і дотепер?

Передусім я дуже радий, що ви запросили мене поговорити про аналітичні центри. Вважаю, що вони є важливим етапом розвитку українського громадянського суспільства, інституціоналізацією взаємодії громадянського суспільства і держави. Це також важливий етап демократизації українських практик: коли є експертне середовище, і громадянське суспільство інституціоналізує напрями роботи у вигляді аналітичних центрів за певною тематикою.

Школа політичної аналітики була створена у 2000-ні роки: її заснував як ініціативу при кафедрі політології професор Олексій Васильович Гарань, який нині є головою правління Школи політичної аналітики та науковим директором Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Після цього почався період активної діяльності, Школа політичної аналітики стала своєрідною кузнею кадрів. Наприклад, створений вихідцями зі ШПА «ДІКСІ ГРУП» – потужний аналітичний центр, який досліджує енергетичну політику держави. 

Приблизно чотири роки тому Олексій Гарань  звернувся до мене з пропозицією активніше взятися за розвиток  Школи політичної аналітики, і я погодився. Добре, що університет може мати науково-освітні центри, інтегровані з ним, тобто дослідні структури всередині університету. ШПА також зареєстрована як громадська організація. Важливим етапом для нас було отримання фінансування від Ініціативи з розвитку аналітичних центрів Міжнародного фонду «Відродження» за фінансування Посольства Швеції в Україні. Для мене це було бойове хрещення – вперше писати заявку на інституційний грант. Я вважаю, що це була дуже успішна і важлива віха – отримання інституційної підтримки від Фонду «Відродження». Коли ми отримали перший міні-інституційний грант – провели  й першу стратегічну сесію. На ній ми визначили, де ми перебуваємо, які стратегічні пріоритети нас цікавлять. Так ми стали своєрідними role model або «піддослідними кроликами» щодо впровадження схеми аналітичних центрів при університеті.

Ми раді, що разом із Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції у Могилянці були першими, на кому випробовувався механізм діяльності аналітичних центрів при університеті. У цьому є свої складнощі: Школа політичної аналітики має подвійний статус громадської організації і науково-дослідного центру при університеті. Багато університетів не просто не хочуть, а навіть не можуть чи не вміють приймати кошти від громадських організацій чи донорів на університетські рахунки. Є університетська автономія, але тільки-но кошти потрапляють на рахунки, ми втрачаємо змогу ними розпоряджатися,  як це робить пересічна громадська організація. Для науково-освітніх центрів є багато обмежень і умов, які потрібно враховувати – про грантові кошти все одно треба відзвітувати перед грантодавцем, але ми маємо їх витрачати за державними вимогами до бюджету. Таких центрів в Україні три: крім нас, це ACREC і центр при УКУ, але останній – приватна структура, в них інша специфіка.

Більшість аналітичних центрів в Україні функціонують як неурядові організації. У чому ви бачите відмінності у роботі неурядових і університетських аналітичних центрів?

Найперше це інституційний і правовий моменти. Неурядовим організаціям легше зі звітністю, бухгалтерією. Як структура університету ми підпадаємо під обмеження, які застосовуються до бюджетних установ.

Коли Школа отримала фінансування, грантодавець сказав, що вони не збирались підтримувати студентські аналітичні центри. І «студентські аналітичні центри» – прозвучало не в позитивному ключі. А зараз ми маємо підтримку від Посольства США щодо впровадження аналітичних центрів при університетах по всій Україні. Ми обрали не всю Україну, а окремі регіони, кілька областей, де втілюємо це як модель. 

Принципова відмінність полягає у тому, що в університетах є нескінченний ресурс молодих активних людей, які хочуть вивчати й досліджувати  політику, місцеве самоврядування, теми, які їх цікавлять. Ця відмінність зумовлена університетським середовищем, в якому є постійний потік людей. Не всім студентам це цікаво, але є ті, кому хочеться займатися аналітичною роботою і впливати на розробку політик, і це людський ресурс зацікавленості та креативу.

Ще одна відмінність університетських аналітичних центрів – це наукова експертиза. Більшість аналітичних центрів в Україні спеціалізується на своїй тематиці, але в університетських є специфіка – тут займаються наукою, розуміють, що таке наукове дослідження. У журналістів є самоцензура, а в нас є вищі вимоги до себе, до наукової обґрунтованості висновків. Це задає високу планку стандартів щодо самих себе і своєї роботи.

Ви загадали ваш останній проєкт щодо створення аналітичних центрів при університетах. Як ви думаєте, чи є потреба у збільшенні кількості аналітичних центрів при університетах, і хто, крім університетів та студентів, ще є бенефіціарами такого напряму роботи?

До працівників університетів часто чути зауваження, що вони просто сидять у своїх університетах і нічого не знають про реальне життя. І аналітичні центри – це можливість університетського середовища впливати на реальне життя, на рішення, які ухвалюються, популяризувати свої результати. 

Окремо варто згадати й про популяризацію науки. Важливо, що університету легше комунікувати зі стейкголдерами, місцевим самоврядуванням, групами, на які спрямовані зміни, і це великий плюс. Іноді викладачів запрошують на ефіри. В мене, наприклад, їх багато, і я можу донести якусь думку до населення. Але таке залучення  академічної спільноти до широкої комунікації – малопоширена практика.  А от коли університетський аналітичний центр постійно комунікує саме зі стейкголдерами, з тими, хто на місцях вивчає певні питання, це відіграє набагато більшу роль.

Безумовно, взаємовигідним може бути місток між університетським середовищем, місцевим самоврядуванням і місцевими громадами. У Києві, Харкові, великих містах – одна ситуація, а у менших містах університет може відігравати питомо більшу роль – адже місто менше, а університетське середовище активне – і в цьому є великий потенціал.

У глобальній перспективі, якщо молодь має інституціоналізовані структури, в яких вона може реалізувати себе у рамках наукової аналітичної діяльності, це сприятиме формуванню ще більш активного креативного класу. 

Якщо у молоді є ця можливість втілити своє бажання допомогти суспільству, це сприяє підвищенню цивілізованості суспільства. Я підтримую акції протесту, пікети, це важливо. Але потрібно, крім цього, вміти розробити пропозиції. На пікет можна виходити одразу з конкретною пропозицією, з обґрунтуванням. Тож це розвиває більш цивілізовані форми впливу на політику та використовує запал молоді.

Якими є ключові напрями вашої роботи, крім того, що ви вже озвучили?

Насамперед, це ідеологічна реінтеграція анексованого Криму і непідконтрольних територій Донбасу. Донбасом ми займаємось дуже активно, у нас є проєкт про активістів, ми вже представляли результати однієї хвилі, колеги здійснили вже другу поїздку «в поле» для збору даних.

Цей перший пункт, ідеологічна реінтеграція, пов’язаний з наступним – інформаційною безпекою і протидією популізму. У цій царині ми мали успішний проєкт і досвід співпраці з Національним інститутом стратегічних досліджень про фейки і вибори. 

Ми також провадимо роботу з  протидії ідеології «русского мира». Це дуже важливий напрям, який пов’язаний з фейками, російською формою популізму, а також питанням реінтеграції Криму та непідконтрольного Донбасу. 

Ще однією сферою  нашої діяльності є неформальна освіта для молоді. Я вважаю, що дуже успішним у цьому контексті був курс «Політика і культура: складні взаємозв’язки» на «Прометеусі», торік Український культурний фонд підтримав цей проєкт.

Окремим пунктом та й нашою місією є сприяти доказовій політиці в Україні – evidence based policy. 

Як ви думаєте, яким має бути алгоритм дій для дослідників, студентів чи будь-яких громадян, які вирішили створити аналітичний центр? Що має цьому передувати?

Передусім має бути бажання, але воно зазвичай зав’язане на ідеї. Тобто розумінні того, які тематики хотілося б досліджувати, що цікавить найбільше. Люди гуртуються навколо ідей.

Друге – це команда однодумців, усі люди мають бути готові одне з одним співпрацювати. Коли я почав займатися Школою політичної аналітики, у нас сформувався кістяк, і ці троє людей так ним і лишилися. Довкола цього ядра ми гуртуємося сьогодні як організація.

Якщо аналітичний центр засновано при університеті, безумовно, багато залежить від неформальних і формальних зв’язків всередині університету. Могилянка – достатньо демократичний університет, у нас прозорі практики, рішення про створення ухвалюються вченою радою, затверджуються положення і т.д. Важливо, чи є університетське середовище сприятливим. 

Постає і таке чутливе питання про те, які з грантових коштів організація сплачує університету. Тут потрібно домовлятися, і має значення, на яких умовах центр співпрацюватиме з університетом, що вони отримуватимуть одне від одного.

Важливим є й ідеологічний вимір, на етапі створення треба прописати свої цінності. У нас стався один випадок, коли ми відбирали стажерів за програмою підтримки стажування при університетах від Фонду «Відродження». На запитання «Чий Крим?» одна стажерка не відповіла і сказала, що це ідеологічне, політичне питання, на яке вона не зобов’язана відповідати. Командою ми вирішили, що людей, які не можуть відповісти на запитання про Крим, ми не беремо до себе на стажування.

Коли всі умови виконано, і центр запровадив роботу, потрібне стратегування. Стратегічна сесія необхідна для формалізації цілей, напрямків і пріоритетів роботи. Крім цього, багато чого вирішує можливість отримати гроші. Це важко, але можливо, і потім буде легше, бо грантодавці зважають на грантову історію.

Нещодавно робот написав журналістську статтю, можливо, незабаром створить і якийсь дослідницький матеріал. Як ви вважаєте, якою буде роль дослідника, аналітика у майбутньому в цьому сучасному посткоронакризовому світі?

Безумовно, комп’ютер може якісно аналізувати дані, машина робить це у тисячі разів краще, ніж людина. Техніка робить обчислення, і це правильно. А от інтерпретацію результатів, їх осмислення здійснює людина. 

Наприклад, щодо перекладацької практики: машинний переклад з часом стає суттєво кращим, але він все ще потребує втручання людини. Аби передати гру слів, звороти, акцент, стилістику, потрібна людина. У нашій роботі експертність людині потрібна для того, щоб інтерпретувати дані, знайти ідеологічні підтексти тощо.

Через це з’являється ще вища планка вимог для аналітика. Потрібно бути ще більш обізнаним, мати ще потужніший рівень, глибше знати свою тему, але й бути міждисциплінарним, розуміти, з якими питаннями тема пов’язана, усвідомлювати мережу зв’язків і контекстів.

Можливо, машина інтерпретує дані, можливо, вона здатна і написати аналітичну записку, але комунікувати з іншими буде людина. Аналітик стане непотрібним тільки тоді, коли він стане непотрібним як комунікатор ідей у своїй мережі контактів. Нам як аналітичному центру треба запросити стейкхолдерів, ми надсилаємо запити у профільні міністерства. Тому роль комунікації ідей все одно залишається за людьми. Коли в нас не буде міністрів, а будуть роботи, відповідальні за енергетику, освіту, тоді, можливо, вони між собою обмінюватимуться цими даними, але сьогодні це робиться між людьми. Тому тут, мені здається, роль аналітика нікуди не подінеться.

Наскільки важливим для аналітичних центрів є мережування, як всередині України, так і за кордоном? Щодо наукової співпраці є різні можливості, а чи можлива така співпраця між аналітичними центрами, особливо університетськими?

Я хотів би, щоб її було більше. З одного боку, ми конкуруємо між собою, особливо, якщо маємо подібні тематики. З іншого боку, є можливості для тіснішої співпраці, і це буде краще. У нас був тренінг від Гаазького центру стратегічних досліджень, і спікер сказав, що, на його думку, якісна стаття у міжнародних журналах повинна мати кількох співавторів, адже це співпраця команди людей, тоді як один автор статті має лише свою позицію. Так само в аналітичному середовищі: коли це дві-три команди кількох центрів, робота може бути потужнішою. Хоча, безумовно, є конкуренція щодо отримання фінансування. Наприклад, теми Школи політичної аналітики перетинаються з тематиками інших організацій, і це створює більшу конкуренцію. Я за ширше мережування, тому що це посилює нас синергетично. 

Чим не дуже охоче діляться аналітичні центри, так це своїми мережами. Дуже рідко хто поширює свою медіабазу, тобто контакти журналістів, яким надсилають свої результати. Навіть у дуже дружніх аналітичних центрів важко отримати таку інформацію, бо це їхні напрацювання, і як на мене, це справедливо.

Що ви думаєте про українські аналітичні центри? Які ви бачите перспективи їх подальшого розвитку?

Почну з метафори: багато років я працював в одному німецькому проєкті, возив студентів у Єнський університет в Берлін. Колись ми приїхали у ту частину міста, яка була Західним Берліном, і неподалік Зоологічного саду, у фешенебельному районі знаходимо красиву віллу, в якій міститься аналітичний центр. Левову частку фінансування він отримує від держави, пише для неї аналітику, але є незалежним. Враження таке, ніби заходиш у храм науки й аналітики. Вілла у парку, великий простір, чудове обладнання й умови праці. І тут хочеться писати аналітику! У цьому просторі можна наймати людей за гідну грошову винагороду, створювати аналітичні продукти, обговорювати ідеї, креативити. Це виглядає як творчий хаб з особливою атмосферою.

Я мрію про те, щоб в Україні було так само. Нехай не вілла, але кілька кабінетів в університеті з сучасним ремонтом.  Однак знайти кошти на ремонт дуже важко, і цей процес тривалий. Якби це був окремий поверх, у ньому секція, де розміщувалася б Школа політичної аналітики. 

У Німеччині писати аналітичний матеріал – означає, що це планова робота, державне фінансування, можливо, профільне. Наприклад, МЗС могло б фінансувати три-чотири профільних для себе аналітичних центри. Варто було б запровадити і підтримку з боку посольств для тих аналітичних центрів, які займаються певною країною чи регіоном і відносинами України з ними. 

Університетським аналітичним центрам було б легше готувати аспірантів, докторантів, які  захищали б дисертації на відповідні тематики. Це посилило б науковий рівень. Ще є чудова ідея зробити випуск фахових журналів, в яких одним із редакторів і засновників був би саме аналітичний центр. Це посилило б дослідницьку спроможність університетів, що, власне, є їхньою метою – ставати дослідницькими інституціями. 

Міжнародна співпраця – окрема тематика. У мене є мрія – вивезти свою кафедру міжнародних відносин у новому складі в Німеччину, поспілкуватись з колегами, відвідати деякі аналітичні центри, але для цього потрібне базове фінансування. 

Тому в ідеалі потрібна підтримка держави та зацікавлених структур, бо фінансування – це постійна проблема в Україні. Я також переконаний: якщо університети видають наукові журнали, то й аналітичні центри могли б це робити, і це підвищувало б їхню вагу. Я радий, що в нас на «Прометеусі» вийшов цілий курс, де університетський центр є автором і розробником. 

Зараз нема такого, щоб на запитання про плани після університету хтось відповів, що хоче піти працювати в аналітичний центр, нині це все тільки розвивається. А от в Німеччині молоді аспіранти саме там і починають свій шлях, і є престижність такої роботи. Нам ще потрібно над цим працювати.

Інтерв’ю проводила Ольга Львова, транскрибувала Юлія Кабанець.

Редагування: Ірина Філіпчук

Це інтерв’ю було проведено Ініціативою з розвитку та дослідження аналітичних центрів «think twice UA» в рамках проєкту «German Ukrainian Researchers Network» (GURN). Проєкт реалізується Інститутом європейської політики у тісній співпраці з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва (DIF, Київ), Центром «Нова Європа» (NEC, Київ) та Ініціативою з розвитку та дослідження аналітичних центрів «think twice UA» (Київ) за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Поділитися
Друкувати